| 03:03, вт 14 окт 2008 | Погода: Киев +16, переменная облачность, без осадков |
|
||
|
|||
Социалистическая партия УкраиныПрограма СПУ Після проголошення незалежності України створення Соціалістичної партії 26 жовтня 1991 р. стало помітним явищем у політичному житті країни. З''явившись в умовах складних і неоднозначних подій, що відбувалися того часу в Україні, Соціалістична партія України, як єдина впливова ліва сила, у своїй Програмі, прийнятій 1992 року, проаналізувала історичні уроки перехідного періоду до соціалізму в СРСР і виконала своє завдання щодо залучення та організаційного згуртування прихильників соціалістичної ідеї. В умовах переходу країни на шлях самостійного розвитку, що супроводжувався загальною кризою, збереженням влади в руках бюрократії, розгулом тіньової економіки і корупції, а також зростанням безробіття і загальним зубожінням народу, Соціалістична партія відстоювала ідеї справжньої демократії, справедливості, виступаючи за збереження і захист соціальних гарантій. У той же час зміни, що відбулися в Україні в подальші роки,– розшарування інтересів громадян, їхня матеріальна і майнова диференціація, встановлення кланового режиму влади, фактичне перетворення країни на колонію, а також поява інших партій, що заявляють про свою соціалістичну прихильність, настійливо вимагають від СПУ йти далі в розробці стратегії і тактики своєї діяльності. З урахуванням змін у суспільному житті, зберігаючи і розвиваючи основні ідеї, закладені в чинній дотепер Програмі СПУ, VIII з''їзд СПУ ухвалив нову редакцію Програми партії. Вона є теоретичною та ідеологічною основою, орієнтиром практичної діяльності партії на найближчу (програма-мінімум) і більш віддалену (програма-максимум) перспективу. Зміст ВСТУП 1. Наші цілі й завдання 2. Досвід та уроки історії України 3. Тенденції сучасної епохи і Україна 4. Чиї інтереси ми виражаємо 5. СПУ – лівоцентристська партія I. НОВИЙ КУРС УКРАЇНИ (програма-мінімум) 1. Передумови переходу до нового курсу України 2. Політика партії в умовах опозиції 3. Перші кроки нової влади 4. Особливості перехідної народно-демократичної системи II. ДО ДЕМОКРАТИЧНОГО СОЦІАЛІЗМУ (програма-максимум) 1. Народовладдя 2. Соціальна справедливість 3. Свобода, солідарність, патріотизм 4. Праця 5. Економіка 6. Людина і громадянське суспільство 7. Мир і громадянська злагода 8. Екологічна політика Вступ Соціалістичні ідеї, принципи рівноправності, соціальної справедливості і солідарності все більше опановують свідомість людей. Після небувалої атаки на основоположні цінності соціалізму і спроб їх дискредитації відбувається процес переусвідомлення їх суті та значення в новій історичній ситуації. Успіхи партій соціалістичної орієнтації у світі свідчать про неухильне розширення тенденцій соціалізації та зростання їх впливу на суспільне життя. Саме з соціалістичним майбутнім люди все більше пов''язують свої надії і перспективи. В Україні соціалістичний рух розвивався під впливом марксистських ідей Західної Європи і в безпосередньому зв''язку з політичними подіями в Росії. Історичною передумовою для формування соціалістичних уявлень в Україні стали ідеї про соціальне і національне визволення, що сягають своїм корінням в історію запорізького козацтва, гайдамаччини і Коліївщини. У ХIХ столітті ці ідеї розвивалися представниками Кирило-Мефодіївського братства, зокрема, широко відображені в творчості Т.Шевченка. Значний вплив на розвиток власне соціалістичних поглядів в Україні справила доктрина федеративного, общинного («громадівського») соціалізму М.Драгоманова, орієнтована на пріоритет людини перед державою, а також творча і революційно-демократична діяльність І.Франка, Л.Українки, М.Коцюбинського. Початок ХХ століття ознаменувався піднесенням соціалістичного та національно-визвольного руху в Україні, викликаного революцією 1905–1907 років, Лютневою та особливо Великою Жовтневою соціалістичною революціями. Протягом кількох років (особливо 1917–1921 рр.) головним у політичному житті України було питання про співвідношення соціального і національного факторів. Одні політичні діячі (М.Грушевський, В. Винниченко та інші) віддавали пріоритет національному визволенню. Інші (більшовики) на перше місце ставили вирішення соціальних питань шляхом здійснення соціалістичної революції та єдності трудящих України і Росії. Німецько-австрійська окупація України, внутрішні суперечності в Центральній раді, а також активізація більшовицького руху, сприяли встановленню в Україні радянської влади. Подальший розвиток соціалістичної теорії і практики в Україні був органічно пов''язаний з процесом будівництва соціалізму в утвореному 1922 року СРСР. Велике значення для України мало возз''єднання всіх українських земель в єдиній Українській Радянській державі в складі СРСР у період 1939–1945 рр. На шляху соціалістичних перетворень було досягнуто чималих успіхів. В Україні було створено могутню економічну базу, забезпечено відносно високий життєвий рівень народу, провідними соціальними почуттями були патріотизм, інтернаціоналізм і гордість за країну. Усе це дало можливість народам СРСР здобути перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр. Соціальна захищеність створювала у людей почуття впевненості у завтрашньому дні, оптимізму, була надійним фундаментом значних досягнень практично в усіх сферах життя суспільства. У той же час соціалістичне будівництво супроводжувалося негативними процесами. Посилення бюрократичного впливу при формуванні державного сектору економіки як панівного економічного устрою, який вів до абсолютизації адміністративної ролі держави (по суті, самої бюрократії), при збереженні найманої праці привело до одержавлення власності, відчуження людини від власності і від влади. Сама влада набула багато в чому спотвореного вигляду. Формами її здійснення стали, зокрема, репресії, обмеження громадянських і політичних свобод. Трагічною виявилася доля українських комуністів В.Шахрая, М.Скрипника, Х.Раковського, боротьбистів, які прагнули поєднувати вирішення соціальних проблем з розвитком національної самосвідомості. Примусова суцільна колективізація, що супроводжувалася голодом і численними жертвами, яким немає виправдання, вимагала від народу жорстокої плати за злочини правлячої верхівки в роки культу особи, за прорив країни до сучасного для тих часів рівня виробництва. Після входження західних областей до складу України тут під час і після закінчення Великої Вітчизняної війни до середини 50-х рр. розгорталася трагедія, пов''язана з насильницькими діями ОУН–УПА і їх нейтралізацією владою. Ця трагедія завдала величезної шкоди єдності українського суспільства. Оцінку цієї сторінки історії України ще належить дати. Незважаючи на героїчні зусилля робітничого класу, колгоспного селянства, трудової інтелігенції будівництво соціалізму в країні зіткнулося зі значними труднощами. Безпосередньою причиною цього стало фактичне переростання адміністративно-управлінської системи управління економікою в командно-бюрократичну. Для останньої були характерні: бюрократичний централізм, спрямованість системи на самозбереження і самозміцнення, породження нею привілейованого прошарку чиновників, відірваних від основної частини населення. Командно-бюрократична система пригнічувала ініціативу, формалізувала всі сфери життя. Вона стала перешкодою на шляху розвитку продуктивних сил суспільства і прогресу країни. Виникло і почало прогресувати все більше відставання в ефективності і продуктивності праці, уповільнився техніко-економічний розвиток країни, сфери споживання, економіка стала несприйнятливою до можливостей науково-технічної революції. Деформації соціалістичного будівництва посилювали підривні зусилля західної політики, спрямованої на перемогу в «холодній війні». Радянське суспільство увійшло в системну кризу, так і не подолавши стадію перехідного періоду від капіталізму до соціалізму. 1. Наші цілі і завдання Соціалістична партія України відстоює інтереси народу України. Вона послідовна щодо своєї мети – утвердити в країні систему відносин демократичного соціалізму, на основі якої забезпечується безперервна демократизація всіх сфер життя, соціальна справедливість, свобода і солідарність громадян, постійно поліпшується їхнє життя, все повніше задовольняються їхні потреби. Всупереч насаджуваному сьогодні роз’єднанню і протиставленню людей за майновою та фінансовою ознаками СПУ виступає за вільну реалізацію можливостей кожної особистості і розвиток суспільства як цілого в його єдності та розмаїтті. Рух до демократичного соціалізму передбачає розвиток виробничого самоврядування і перетворення безпосередніх виробників суспільних багатств у рівноправних учасників розподілу доходів підприємств. За цих умов збільшуватимуться інвестиції в людину, забезпечуватиметься справедлива оцінка її праці в усіх сферах життя, на підприємствах усіх форм власності, на кожному робочому місці. Суть найманих відносин змінюватиметься, їх провідна роль зменшуватиметься, розкріпачуючи людину, роблячи її вільною. Буде подолане відчуження людини від умов реалізації її творчого потенціалу, оновлюватиметься спосіб життя суспільства. Зміниться роль держави. Замість адміністрування в усіх сферах життя вона створюватиме умови для розвитку ініціативи і зацікавленості людей у використанні їхніх здібностей, підвищенні ефективності та продуктивності праці. Економіка стане народною, народовладдя – справжнім, суспільство – громадянським. Оптимальною формою державного правління СПУ вважає демократичну республіку з розвинутим територіальним самоврядуванням у вигляді рад різного рівня і їх виконавчих органів. Народовладдя здійснюється як єдина воля народу у вигляді законодавчої, виконавчої, судової влад, які реалізують її різні, а тому самостійні функції, які не підмінюють і не пригнічують одна одну. СПУ вважає, що в Україні має бути забезпечений пріоритет прав та інтересів людини, а не держави чи ринку. Не заперечуючи ролі ринкових відносин, партія дотримується принципу: ринкові відносини в економіці, але не в соціальній і духовній сферах. Освіта, здоров''я, культура, духовність, творчість, турбота про літніх людей, захист дітей і молоді – це сфери суспільного життя, цінність яких не вимірюється грошима. Їх не можна перетворювати у джерело прибутку. Без них сучасне суспільство втрачає сенс свого існування і розвитку, втрачає як в економічній ефективності, так і в стабільності. Партія вбачає ідеал суспільства в тому, що людина живе в умовах, які найкращим чином поєднують індивідуальну ініціативність з колективістськими засадами, духовне розкріпачення зі зміцненням загальноприйнятих норм моралі, особисту свободу з повагою права на свободу інших. Виходячи з різної масштабності та пріоритетності завдань, що стоять перед партією, вона орієнтується на послідовне виконання своєї програми, яка складається з двох частин: Програми-мінімум (Новий курс України), де визначаються завдання на найближчий період, і Програми-максимум (До демократичного соціалізму), яка розкриває перспективні цілі і відповідні їм цінності. 2. Досвід і уроки історії України Партія у своїй діяльності враховує особливості історичного досвіду України. Визвольні війни, селянські повстання, революція 1917–1921 рр. в Україні, громадянська війна, будівництво соціалізму у складі СРСР, а також події, що відбуваються в країні після здобуття державності, дають можливість зробити основні висновки: – для України одним з найважливіших завжди було питання співвідношення національного і соціального чинників. Воно було нервом революції 1917–1921 рр. в Україні, торкнулося доль багатьох людей. Розрив між соціальним і національним, що супроводжувався помилками в політиці, призвів революцію до інтервенції і громадянської війни. Ці чинники не втратили свого значення і наприкінці ХХ – на початку ХХI ст. Висновок перший: без єдності вирішення національних і соціальних проблем успішний розвиток України неможливий. Національна незалежність втрачається, якщо вона не супроводжується соціальним визволенням; – характерною для України (що мало місце в її історії) є орієнтація політичних сил і населення або на Схід, або на Захід. На практиці це призводило до втрати Україною територіальної цілісності, державності та економічної самостійності. Висновок другий: для України вирішення своїх проблем можливе на основі довіри до свого власного народу і його творчих можливостей при одночасному розвитку рівноправної співпраці з іншими країнами і народами; – досвід УРСР у складі Радянського Союзу засвідчив, що суспільство з тотально одержавленою власністю і надцентралізованим управлінням внутрішньо суперечливе. Маючи низку важливих переваг, воно в той же час не залишає людині достатнього простору для індивідуальної самореалізації, розвитку ініціативи і поліпшення свого життя власними зусиллями, призводить до кризи мотивації праці. Висновок третій: повернення до тотального одержавлення життя для України безперспективне; – історія і досвід діяльності КПРС свідчать про значну організуючу та мобілізуючу роль, яку партія може відігравати в суспільстві. У той же час однопартійність призводить до формування директивної командно-бюрократичної системи управління в економіці та інших сферах суспільного життя, розвитку кар''єризму і формалізму, в результаті – до переродження самої партії. Висновок четвертий: для України доцільною є багатопартійна система. Вплив правлячої партії (блоку партій) визначається її роллю в розробці стратегії розвитку суспільства, підтримуваної народом, координації дій для її реалізації при одночасному поширенні в усіх сферах життя самоврядних засад; – безпідставними виявилися прогнози тих, хто на межі 80–90-х років майбутнє України пов''язував з показниками, досягнутими до руйнування СРСР, оскільки вони відображали не наслідки її самостійного життя, а результат її розвитку як частини у складі цілого. Також недостатньо доказовими залишаються твердження про переважання внутрішніх причин руйнування СРСР над зовнішніми, як і протилежна думка про вирішальне значення зовнішніх політичних і економічних умов. Висновок п''ятий: розглядаючи шляхи розвитку України, слід враховувати не лише логіку внутрішніх подій і процесів у країні, а й те, що Україна є органічною частиною європейської і світової систем. Без урахування тенденцій розвитку цілого не можна досягти успіхів у перетворенні окремої його частини; – у період глибокої системної кризи і зубожіння більшості населення деформуються соціально-класові орієнтації, розмиваються класові відмінності, послаблюється солідарність. Люди більше залежать від суб''єктивних і незаконних дій влади, їх опановують настрої страху, апатії, вони схильні до простих рішень, пошуків «сильної руки», віри в провидіння. Протестні прояви розрізнені, спрямовані на частковості. Висновок шостий: в умовах, характерних для сьогоднішньої України, для перетворення протестних настроїв у політичну дію необхідне привнесення в суспільну свідомість розуміння справжніх причин кризового стану суспільства і шляхів їх усунення. Це завдання повинна і може виконати партія, що спирається на чітке розуміння законів суспільного розвитку, на вимогливий аналіз і врахування усієї сукупності чинників, які визначають стан людини, суспільства і держави; – серед причин, що викликали розпад продуктивних сил і зубожіння населення України, виділяються такі: відсутність досвіду державності і компетентних кадрів відповідного масштабу; невідповідність наявної народногосподарської структури країни потребам її як самостійної економічної системи; бездумне перенесення на українську дійсність зарубіжного досвіду, здобутого на принципово іншій основі; обвальний, неконтрольований і незаконний характер перетворень, що спричинив корупцію і криміналізацію всіх суспільних відносин, переродження влади. Висновок сьомий: політика держави не повинна бути стихійною і хаотичною. В основі всіх перетворень має бути прийнята внаслідок конструктивних політичних та професійних дискусій і компромісів програма внутрішньої і зовнішньої політики країни, головною метою якої є поліпшення життя всіх верств населення, удосконалення суспільних відносин на основі принципу соціальної справедливості. З початком будівництва України як самостійної держави не був врахований досвід попереднього розвитку, уроки не засвоєні. Результати виявилися катастрофічними. Почався стрімкий розпад продуктивних сил країни. Україна за короткий період деградувала до стану країн з найнижчим рівнем життя населення. Вона стала фактично кримінальною державою, в якій сформувався відповідний режим влади. Таким чином, досвід і уроки історії свідчать, що спроба нав''язати Україні капіталістичний шлях розвитку, як і повернення до державно-бюрократичної системи управління, що існувала раніше, не є виходом з сьогоднішнього катастрофічного становища. Суть необхідних справжніх перетворень полягає у поступі суспільства до демократичного соціалізму як вищого рівня суспільного розвитку. «Не назад до соціалізму, а вперед до соціалізму!» – головна ідея відродження України сьогодні, яку підказує історія. 3. Тенденції сучасної епохи і Україна При всій своєрідності нинішніх завдань, які стоять перед Україною, вони тісно пов''язані з сучасними глобальними економічними, фінансовими, політичними, інформаційними та іншими процесами. Це створює для неї певні перспективи, але водночас породжує і труднощі. У чому вони полягають? Сформувалася низка світових імперіалістичних фінансово-економічних центрів. Їхня активність посилює протистояння і поляризацію в світі. Реальна заробітна плата в країнах третього світу і в Східній Європі у десятки разів нижча, ніж у США, Західній Європі та Японії. Великі сучасні корпорації мають можливість переміщувати цілі галузі промисловості з однієї країни в іншу. «Макроекономічна хірургія» здатна задля нових доходів довести цілі реґіони світу до стану глибокого зубожіння. Це дозволяє створювати економіку світового масштабу, засновану на експорті дешевої праці. Ситуація посилюється тим, що навіть збої у глобальній капіталістичній системі набагато сильніше позначаються на бідних країнах, ніж на розвинутих. Як наслідок, економіка багатих країн з продукуючої все більше перетворюється на паразитичну і розподіляючу – економіку рантьє, або економіку нетрудових доходів. Результати такого міжнародного розподілу праці вже виразно проявляються у вигляді проблеми «багатої Півночі і бідного Півдня», хоча світ має достатні природні та технічні ресурси, щоб уникнути її. Добробут і процвітання нечисленної групи розвинутих капіталістичних країн усе більше є наслідком експлуатації ресурсів решти світу, у тому числі й України. Однак процвітання «золотого мільярда» не може бути перспективою для світової спільноти, оскільки створює в ній антагоністичну суперечність, штовхає цивілізацію в глухий кут. Ця суперечність набуває дедалі гострішого характеру, зачіпає країни всієї світової спільноти і виступає як основна суперечність сучасної епохи. В Україні вона проявляється як протилежність об''єктивних інтересів народу країни і тієї його частини, яка задля власних благ, виражаючи інтереси кланового капіталу, виступає як провідник інтересів світової системи фінансових, промислових і політичних монополістів. Ця внутрішня суперечність визначатиме суть політичної боротьби в Україні в найближчому майбутньому, місце партій у політичному спектрі суспільства, сутність понять патріотизму, державності, прав людини. У світі став глобально відчутним розрив між виробництвом, обміном і розподілом. Надмірного значення набуває розподіл і посередництво. Ця тенденція зростає у міру інтернаціоналізації економічних процесів. Посередницькі операції, що відіграють важливу роль в економічних зв''язках, за нинішніх умов стають головним інструментом посилення внутрішніх проблем у багатьох країнах, у тому числі в Україні. Вони все більше стають кримінальними, набувають міжнародного розмаху. Посередники привласнюють левову частку доходів за рахунок штучних ножиць між цінами на товари і їх собівартістю, а також інших незаконних дій. Наслідки цього позначаються на всіх ланках виробництва, зрештою, на житті суспільства. Усе помітнішим стає злиття влади і криміналітету. До важелів влади проникають ті, хто нажив собі величезні багатства шляхом злочинних дій. Корупція стала невід''ємним супутником владних структур, що особливо характерно для України. Враховуючи її геополітичне розташування, відсутність традицій державності, успадковані структурні деформації в економіці, характер трудових і сировинних ресурсів, ця тенденція може призвести до необоротних процесів, упослідження прав людини, перетворення України на осередок нестабільності в Європі та світі. Об''єктивна тенденція зближення інтересів найманих працівників різних сфер діяльності розвивається суперечливо. Прогрес продуктивних сил, науково-технічна революція, комп''ютеризація, розвиток засобів комунікації внесли істотні зміни у зміст праці і соціальну структуру світового суспільства. Різко зросла частка зайнятих у науці, культурі, техніці та організації виробництва, освіті та охороні здоров''я, у сфері управління й обслуговування. Розмиваються традиційні класові межі при одночасному все очевиднішому майновому і соціальному розмежуванні тих, хто наймає, і тих, кого наймають. Наймані працівники стають сьогодні наймасовішим експлуатованим соціальним прошарком, на праці якого наживаються власники підприємств, керуючі і бюрократичні структури, численні, часто кримінальні, посередницькі організації. Погіршуються умови їх найму на роботу, зростає рівень експлуатації, занижується зарплата, яка водночас втрачає купівельну спроможність. Труднощі вирішення загального завдання звільнення праці пов''язані з тим, що форми та інтенсивність найманої експлуатації істотно відрізняються в різних країнах, має місце переплетення функцій людини як наймача і як найманого працівника. Ці обставини перешкоджають солідаризації найманих працівників у їхній боротьбі. В Україні ситуація ускладнюється масовим безробіттям, зубожінням населення, що торкнулося всіх соціальних верств, крім кланових структур, які, навпаки, незрівнянно збагатилися. Протестні настрої більшої частини населення ще не переросли у політичний рух, здатний об''єднати найманих працівників у боротьбі за свої права. Переважають настрої апатії, соціальної пасивності і зневіри в можливості політичних партій, у наміри держави. Подолання такого стану в Україні можливе на основі використання нагромадженого досвіду найманих працівників країни у відстоюванні своїх інтересів, а також досвіду трудящих європейських держав у поєднанні з досвідом соціальної політики радянського періоду історії України. 4. Чиї інтереси ми виражаємо Соціалістична партія України виражає інтереси тих класів і груп населення, які є головною соціальною силою відродження і надією України. Це передусім працівники найманої праці – робітники, інтелігенція, селяни, службовці, особливо висококваліфіковані фахівці, професіонали виробництва і управління, зайняті у сфері створення нових знань, технологій і обробки інформації, працівники, що володіють розвинутими навичками складної трудової діяльності, – так званий «новий середній клас». Він є найбільш соціально активною частиною працюючого населення, незважаючи на соціально-економічні деформації, що відбулися, оскільки гостріше за інших відчуває необхідність переходу до прогресивніших способів організації трудової діяльності. Соціалістична партія України солідарна з підприємцями і управлінцями, які зуміли на законних засадах організувати виробництво, які відстоюють інтереси вітчизняного товаровиробника і держави, які шукають нових шляхів підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці. Соціалістична партія України підтримує верству дрібних власників, що використовують особисту працю і власність і потребують захисту від кримінального і державного свавілля. Соціалістична партія України захищає інтереси груп населення, що потребують соціального захисту, в тому числі пенсіонерів, молоді, особливо студентства, а також інших, становище яких залежить від ступеня соціальної зорієнтованості економіки і практичного втілення принципу соціальної справедливості. 5. СПУ – лівоцентристська партія Соціалістична партія України здобула заслужений авторитет і відіграє значну роль у політичному житті країни. СПУ – партія активної соціальної і політичної дії. Її лівоцентризм полягає в тому, що вона постійно перебуває в епіцентрі політичних подій, які змінюють суспільство, пропонує такі альтернативи розвитку подій, що ведуть до поліпшення життя основної маси населення, і бореться за їх здійснення. У своїй діяльності партія прагне поєднувати кращі риси партій авангардного і парламентського типу, використовує конституційні форми боротьби. Вона веде теоретичну, ідеологічну і політичну боротьбу з партіями, які відстоюють інтереси злочинних кланів і олігархічних утворень, що прагнуть узурпувати владу. Партія категорично виступає проти сил і рухів, в основі політики й ідеології яких лежить етнічна, расова, релігійна, міждержавна, національна, будь-яка інша форма нетерпимості, агресивності і мілітаризму. СПУ – державницька і патріотична партія. Вона виступає за державу як гарант соціального захисту громадян, її визначальну роль у регулюванні ринкових процесів, в забезпеченні національної безпеки України. СПУ – партія громадянського суспільства. Виступаючи за незалежну і сильну державу, партія не ставить її вище від суспільства. Не суспільство і людина існують для держави, а держава служить суспільству і людині. СПУ виступає консолідуючою політичною силою. Вона спрямована на вирішення проблем суспільства як цілого шляхом урахування інтересів різних соціальних верств, активно співпрацює з усіма прогресивними, демократичними силами, які протистоять антинародним тенденціям в Україні. СПУ – партія раціонального політичного компромісу. У своїй практичній діяльності вона враховує можливу близькість її цілей і завдань з тими, які можуть відстоювати інші партії і рухи. СПУ готова до пошуку взаємоприйнятних союзів на рівні коаліцій і об''єднань, до консолідації зі спорідненими політичними силами. Вона не сприймає претензій будь-яких партій на винятковість. СПУ – партія інтернаціоналістська. Як одне з основних завдань, вона розглядає рівноправну участь у міжнародному соціалістичному русі, співпрацю з політичними і суспільними силами, що відстоюють права трудящих в інших країнах, налагодження тісних зв''язків з політичними силами лівої, лівоцентристської та центристської орієнтацій, Соціалістичним Інтернаціоналом. Соціалістична партія України виходить з необхідності розробки сучасної теорії соціалізму і враховує: – марксистську концепцію суспільного розвитку, необхідність подолання відчуження працівників від праці, засобів виробництва, управління, від результатів їхньої праці, від влади; – закон відповідності виробничих відносин характерові та рівню розвитку продуктивних сил при провідній ролі останніх; – світовий досвід підходів до вирішення проблеми відчуження; – ленінську концепцію соціалістичних перетворень і суперечливий досвід будівництва соціалізму в СРСР; – висновок про історично назрілу необхідність усунення панівної ролі найманого характеру праці в системі сучасних виробничих відносин; – теоретичні напрацювання партій світового соціалістичного, комуністичного, соціал-демократичного і загальнодемократичного рухів. Соціалістична партія України будує свою діяльність на засадах публічної політики, принципу демократичного централізму, широкої внутрішньопартійної демократії і партійної товариськості, на спільності політичних інтересів, на моральному авторитеті членів партії та її активу. I. НОВИЙ КУРС УКРАЇНИ (програма-мінімум) Україна на історичному роздоріжжі. Уже кілька років вона перебуває в нестійкому стані, причини якого лежать передусім у сфері боротьби економічних інтересів різних соціальних сил. Існуюча в Україні багатоукладна економіка включає: – сектор, контрольований клановою олігархією; – капіталізм, що розвивається стихійно (дрібне і середнє підприємництво, приватні підприємства); – державний капіталізм (державні підприємства); – соціалістичний уклад (кооперативи, колективні підприємства); – натуральне господарство. Сьогодні це нестабільний конгломерат, в якому точиться боротьба його провідних учасників за перерозподіл власності, а отже, влади. Від того, чим вона завершиться, залежить майбутнє України на десятиліття, оскільки змінити результат найближчим часом буде важко. Спільне завдання Соціалістичної партії України і близьких до неї політичних організацій і рухів полягає в тому, щоб, по-перше, забезпечити переорієнтацію країни на зміцнення основ соціалістичних відносин (програма-мінімум), по-друге, надати їм у кінцевому підсумку провідну роль (програма-максимум). Виконання програми-мінімум передбачає усунення кланового режиму і встановлення народно-демократичної системи влади, програми-максимум – перехід до суспільства демократичного соціалізму. Нині в економіці та політиці визначальну роль відіграє сектор, контрольований кланами. Спираючись на державно-адміністративні, інформаційні та силові структури, які він втягує у свої часто незаконні та антиконституційні дії, він укорінився в суспільстві від верху до низу, придушує будь-які опозиційні прояви в центрі і на місцях. Домінуючи в економічній сфері, він здійснює позаекономічну (шляхом казнокрадства і привласнення загальнонародних багатств) та економічну (за допомогою фінансів і важелів державної влади) експлуатацію всього суспільства. Основною частиною населення реально втрачені майже всі соціально-економічні права. Поєднання елементів ринку з олігархічним диктатом в Україні спотворило суспільні, в тому числі виробничі відносини, зробило їх абсурдними, а людей – безправними. Управління більше, ніж будь-коли, набуває авторитарних форм, супроводжується бюрократизацією, корупцією. Знижується мотивація праці. Дії пануючого режиму не відповідають об''єктивним потребам країни та інтересам переважної більшості населення України. Виникла і поглиблюється суперечність між купкою напівкримінальних олігархів та політичним режимом, що прислужує їм, з одного боку, і більшістю народу – з іншого. Ця суперечність обтяжується диктатом міжнародних фінансових організацій і серйозними соціально-економічними труднощами в країні. Жорстока експлуатація, брехня, подвійні стандарти, корупція стають нормою економічних, політичних і духовних відносин. Держава дедалі більше відчужується від людини. Подолати це відчуження, усунути кланово-олігархічне панування, залучити населення до активної участі у справах держави, виробництва, суспільства – так розуміє партія моральну і політичну мету програми-мінімум. Першим етапом досягнення цієї мети є вирішення кардинального питання – про владу. Для партії влада не самоціль, а засіб зміни життя суспільства, забезпечення повновладдя трудящих. В умовах опозиції до антинародної політики досягнення мети забезпечується практичною реалізацією триєдиної функції: теоретичної, ідеологічної та організаційної, у напрямку консолідації всіх демократичних політичних і суспільних сил і спільне з ними конституційне завоювання влади. Другим етапом виконання програми-мінімум буде забезпечення соціалізації виробництва, розподілу і споживання. Надання провідної ролі цим процесам означатиме перехід до нового курсу, зміну капіталістичної орієнтації розвитку України на поступ її до демократичного соціалізму. Цим переходом завершується виконання програми-мінімум. У країні встановлюється народно-демократична система влади, яка знімає перешкоди для вільного розвитку різних форм господарювання, підтримки тих, хто має вищу продуктивність праці та ефективність виробництва. Світовий досвід переконує в тому, що це будуть народні підприємства. Вирішення завдань програми-мінімум є необхідним і важливим, але перехідним процесом на шляху до вирішення основного завдання партії є встановлення здатної до саморозвитку системи нових, ефективніших базисних і надбудовних відносин у суспільстві, усунення провідної ролі найманої праці. Послідовно здійснюване подолання експлуатації робочої сили, а отже, соціальної нерівності, означатиме перехід суспільства до демократичного соціалізму. Вибір Україною саме такої стратегії дасть можливість підняти її з руїн, забезпечить неухильне піднесення рівня життя людей, високі темпи подальшого розвитку, в перспективі – прорив до групи країн-лідерів. 1. Передумови переходу до нового курсу України Для зміни курсу України в країні є об''єктивні та суб''єктивні умови. До об''єктивних належать: по-перше, наростаючі суперечності між інтересами більшості населення і кланово-олігархічними структурами, які здобули владу; по-друге, криза влади, її нездатність конституційно керувати країною; по-третє, реальна загроза банкрутства України як самостійної держави через її фінансово-економічну, енергетичну і політичну залежність від зовнішніх сил; по-четверте, небувале загострення злиденності й бід, які торкнулися абсолютної більшості громадян України, нагромадження критичної маси невдоволення своїм становищем. Суб''єктивною умовою зміни влади є об''єднання політичних і суспільних сил України в народно-демократичний рух, досить сильний та активний, щоб вирішити це завдання. Своїми політичними союзниками на цьому етапі СПУ вважає ліві, лівоцентристські та центристські сили, громадські організації і рухи, готові виступити проти нинішньої політики влади, а на окремих напрямах – й інші політичні течії, народно-патріотичні сили, що виступають проти розграбування ресурсів країни, порушень Конституції і прав людини, політичного свавілля. Для досягнення поставлених цілей партія використовує різні форми і методи. Серед них – участь у виборчих кампаніях, а також інші конституційні форми боротьби: страйки, акції громадянської непокори, мітинги протесту, роз’яснювальна і пропагандистська робота, участь у законодавчому процесі, відстоювання інтересів громадян у суді та інші. 2. Політика партії в умовах опозиції Перебуваючи в опозиції, Соціалістична партія України готує умови для зміни влади в країні і здійснює таку політику. У теорії: – розробляє реальну програму виходу України з кризи, що забезпечує прогресивні зміни в політичній, економічній, соціальній і духовній сферах суспільства. В ідеології: – проводить наполегливу і послідовну пропаганду програмних положень партії; – роз''яснює справжні причини тяжкого становища людей і шляхи їх усунення. У публічній політиці: – виробляє загальні підходи щодо погодження дій з іншими партіями та опозиційними до влади силами; – проводить роботу щодо об''єднання всіх опозиційних політичних і суспільних сил, їхнього тиску на владу з метою зміни курсу політики країни, створення умов формування народно-демократичної влади; – бере участь у різноманітних акціях демократичного характеру. В представницьких органах влади: – перешкоджає зміні законів під потреби кланів, а також прийняттю законів і рішень не в інтересах народу; – ініціює і домагається прийняття законів, інших нормативних актів, які сприяють вирішенню соціальних та інших проблем; – реалізує можливості для координації зусиль представників різних політичних сил у парламенті з метою підвищення ефективності роботи законодавчого органу в інтересах громадян України; – пропагує свою парламентську діяльність серед населення; – бере участь у формуванні місцевих органів влади, домагаючись зміни їх політики в інтересах місцевого населення, контролю за раціональним використанням фінансових і матеріальних ресурсів; – домагається просування до органів влади своїх представників і тих, хто поділяє програмні цілі партії, створення коаліцій опозиційних сил. В соціально-економічній сфері: – активно підтримує розвиток виробничої демократії на підприємствах будь-яких форм власності, розвиток співвласності та оренди, різноманітних форм виробничого та економічного самоврядування; – здійснює правозахисну діяльність; – шляхом тиску на владу домагається виконання конституційних норм про безплатну освіту, охорону здоров''я, соціальний захист. В організаційно-партійній роботі: – організаційно зміцнює свої лави, забезпечуючи їх зростання і вдосконалення структури організації; – готує кадри, здатні вирішувати завдання різного рівня. Таким є шлях підвищення авторитету і впливу партії, який забезпечує прихід партії разом з іншими демократичними силами до влади. 3. Перші кроки нової влади Після зміни влади в Україні СПУ вважає за необхідне одночасно здійснити низку першочергових дій зі стабілізації ситуації, використовуючи напрацьовану законодавчо-правову базу. Серед них: – інвентаризація основних фондів, паспортизація підприємств усіх форм власності; – здійснення протекціоністських заходів для налагодження і піднесення виробництва, скорочення безробіття; – припинення зростання тарифів у комунальній сфері і цін на основні продукти харчування; – забезпечення купівельної спроможності громадян України як умови піднесення виробництва; – ліквідація заборгованості з заробітної плати, пенсій та стипендій; – організація повернення заощаджень громадян; – реформування і спрощення податкової системи, ліквідація податкових пільг, зменшення ставок оподаткування у виробничій сфері, введення прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб і майна; – дотримання конституційного порядку формування бюджету від низу до верху, оптимізація витрат на адміністративно-управлінський апарат; – створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних і зарубіжних інвесторів, умов для прямих інвестицій в економіку, забезпечення обіговими коштами і кредитними ресурсами ефективних виробничих структур; – відновлення демократичних засад розвитку суспільства, скасування неконституційних нормативних актів і цензури, контроль за функціонуванням органів влади на основі закону; – входження у митний союз у межах СНД на взаємовигідних умовах. Здійснення першочергових заходів передбачає реалізацію низки програм: – створення щонайменше п''яти мільйонів робочих місць, у тому числі шляхом розгортання масштабних громадських робіт; – розвитку пріоритетних, конкурентоспроможних і експортно орієнтованих галузей, передусім в АПК, енергетиці та машинобудуванні; – ефективного пенсійного забезпечення; – підтримки освіти, медицини, науки і культури; – розвитку підприємництва. На цьому етапі кримінально-кланові структури усуваються від політичної та економічної влади. Прозорою стає природа доходів і капіталу, легальною їх участь в економіці. Встановлюються однакові для всіх умови господарювання. Від гноблення кланів-монополістів і державних служб, які виражають їх інтереси, звільнятимуться усі законно працюючі у сфері виробництва, підприємництва, бізнесу. Держава забезпечить їх підтримку шляхом проведення стимулюючої підприємницьку діяльність податкової політики, формування інших умов для створення нових робочих місць, розвитку ініціативи і підприємництва – найважливішої передумови пожвавлення економіки, наповнення бюджету. Це створить базу для стійкого проведення сильної соціальної політики, захисту прав громадян. Партія сприятиме залученню робітників, селян, інтелігенції до активного політичного і громадського життя. Їхні представники дістануть підтримку при формуванні нової влади. 4. Особливості перехідної народно-демократичної системи В Україні в 90-ті роки було порушено природний перебіг подій. Створену за минулі десятиріччя індустріальну базу виробництва, систему соціального захисту, колективістські цінності було піддано знищенню і тотальній дискредитації. Потенціал цих паростків прогресу слід відновити і поєднати з новими відносинами, з індивідуальною ініціативою та підприємництвом, особистою відповідальністю людей за своє сьогодення і майбуття. Основою цього стануть процеси соціалізації, орієнтовані на соціалістичні засади перетворення суспільного життя. Соціалізація виробництва передбачає розвиток соціалізованих форм власності (оренди, кооперування, різних видів володіння трудовими колективами своїми підприємствами) у поєднанні з розвитком соціального партнерства як способу захисту інтересів працюючих – безпосередньої їх участі або через профспілки у прийнятті рішень на рівні робочого місця, підрозділу, підприємства, корпорації, галузі або в цілому економіки, посилення контролю за адміністрацією шляхом участі у спостережних радах підприємств, незалежно від форм власності. Соціалізація розподілу виражається сукупністю державних і громадських соціальних фондів, у тому числі соціального захисту – бюджетних і позабюджетних, пенсійних, профспілкових, благодійних; безпосередньою участю працівників у розподілі прибутку (через механізми співвласності) і опосередкованою (через контроль і участь профспілок у прийнятті рішень щодо розподілу доходів підприємств незалежно від форм власності). Соціалізація споживання означає розширення сфери застосування різних форм кредитних і споживчих товариств, управління з боку профспілок державними і недержавними пенсійно-страховими фондами. Вирішення такого завдання є умовою становлення і розвитку народно-демократичної системи. Вона може існувати тривалий час і має цілком певні риси в різних галузях суспільного життя. Економіка – конкурентна, багатоукладна, з державними механізмами регулювання, спрямована на задоволення соціальних потреб народу. Різні форми власності і методи господарювання застосовуються там, де вони найефективніші та найкорисніші для людини і суспільства. Стимулюється розміщення капіталовкладень у структурну перебудову. Зберігається (відновлюється шляхом нарощування частини акцій) державна власність на стратегічно важливі об''єкти загальнонародного значення. Спрощуються митні правила для розвитку виробничої кооперації з сусідніми країнами. На землю сільськогосподарського призначення не поширюються умови купівлі-продажу, але підтримуються всі форми володіння і користування землею, що сприяють господарському ставленню до неї. Управління державним сектором здійснюється на основі поточних, середньострокових і перспективних прогнозів і планів, а недержавних – на основі індикативного ринкового регулювання (держзамовлення, нормативи, цінове і податкове стимулювання відповідно до контрольних параметрів, розроблюваних державою). Функціонують державний і народний контроль. Стимулюється розвиток підприємництва у виробництві та сфері обслуговування. Держава, маючи можливість впливати на розвиток дрібного і середнього бізнесу через макроекономічні механізми (інвестиції, пільги, конкурси та ін.), безпосередньо не втручається в його діяльність. Податки не гальмують підприємництво. Підтримка середнього бізнесу здійснюється з урахуванням справедливого розподілу доходів між працівниками на підприємствах. Держава здійснює контроль за використанням найманої праці, захищає вітчизняного товаровиробника, забезпечує сталість української економіки. Промислова політика – орієнтується на відтворення могутнього індустріального сектору економіки як локомотива розвитку дрібніших форм виробництва, формування конкурентного середовища, на подолання деформацій у структурі виробництва, створення замкнутих технологічних циклів і оптимального кооперування зі спорідненими підприємствами за кордоном, забезпечення пріоритетного розвитку виробництв з високими технологіями. Способом вирішення цих завдань є поглиблення інтеграції виробництва, науки та освіти, запровадження передового вітчизняного і зарубіжного досвіду, удосконалення технології виробництва і врахування вимог екологічної безпеки. Пріоритет віддається наукомістким галузям, підприємствам енергетики, машинобудування, в тому числі сільськогосподарського, підприємствам легкої промисловості та з переробки сільськогосподарської продукції. У початковий період інтенсивно використовуються наявні потужності підприємств видобувної і переробної промисловості для посилення експортної складової економіки. Підтримку дістануть малі та середні промислові підприємства. Аграрна політика – виходить з розуміння перспективної ролі індустріальних технологій у сільському господарстві та їхньої основи – придатних земельних масивів. Будуть усунуті незаконні деформації, що призводять до розпорошення господарств і комплексів, спроби, примусово роздрібнивши земельні наділи, перетворити їх на товар – легку здобич нових «господарів». Володіння землею визначає нашу державність – це положення буде суттю аграрної політики нової влади. Аграрна сфера – не лише галузь для виробництва найважливіших продуктів, а й життєвий уклад значної частини населення країни. Сьогодні він руйнується, і тому правильні дії в сільськогосподарському секторі економіки мають ключове значення для України. Оздоровлення і піднесення АПК передбачається внаслідок таких кроків. 1. Вжиття невідкладних заходів щодо збереження і нарощування агропромислового ресурсного потенціалу, насамперед землі, а також трудових, матеріально-технічних і фінансових ресурсів. Відродження системи, що дає можливість забезпечити збереження і відтворення природної родючості земель. Встановлення державного контролю за збереженням і ефективним використанням земельних ресурсів, викорінення безгосподарності, марнотратства та їх псування. Інвентаризація основних фондів АПК, їх модернізація і відновлення. Залучення для цього банківських кредитів, державних асигнувань, коштів різних підприємств, організацій і приватних осіб. Здійснення земельної реформи, принцип якої – володіти землею повинен той, хто на ній працює. Законодавчий розвиток інституту власності на землю, що виключає неточності, двозначності у використанні права державної, колективної, приватної та змішаної форм власності. Задоволення потреб громадян у земельних наділах для організації фермерських та індивідуальних господарств, для садових кооперативів і городів. Надання державної підтримки розвитку сільської поселенської мережі, у тому числі шляхом стимулювання різноманітних видів господарської діяльності на селі. Відповідальність держави за підготовку кадрів для села. Звільнення юнаків (з їхньої згоди), що працюють у сільському господарстві, від військового обов’язку на період стабілізації аграрного сектору. 2. Удосконалення економічного механізму господарювання в АПК. Зміна фінансово-кредитної системи відносин, встановлення нового порядку ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, що забезпечує паритет у відносинах аграрного сектору з іншими галузями, бюджетні та інші компенсації для користування пільговими банківськими кредитами, введення стимулюючої і стабільної податкової політики щодо АПК. Ціни, податки, кредити, індустріальні технології – корінні напрями аграрної політики держави, її першочерговий обов''язок, що нікому не передається. Використання в оптимальному обсязі державного замовлення на постачання частини сільськогосподарської продукції. Неухильне дотримання законних прав підприємств АПК усіх форм власності на самостійний вибір напряму виробничої діяльності та розпорядження виробленою продукцією. Поновлення державного фінансування особливо важливих цільових програм, у тому числі забезпечення експлуатації систем меліорації земель, а також програм селекції, насінництва і племінної справи. 3. Проведення структурної перебудови агропромислового комплексу. Визнання всіх законодавчо встановлених форм господарювання на селі, заперечення будь-якої «реформаторської» кампанійщини. Удосконалення організаційно-виробничої структури АПК за підтримки держави на основі спеціалізації, концентрації та агропромислової інтеграції виробництва, при одночасному узгодженні економічних інтересів усіх його учасників. Підтримка використання всіх ефективних інструментів: оренди, кооперування, акціонування, лізингу, спільних підприємств, виробничо-фінансового інтегрування та ін. Створення власної бази виробництва засобів виробництва для сільського господарства, харчової і переробної промисловості, розвиток сфери зберігання, транспортування, переробки сільськогосподарської продукції. Становлення інфраструктури гарантованого її збуту на внутрішньому і зовнішньому ринках. 4. Введення незалежної екологічної експертизи цільових програм, інвестиційних проектів, усіх господарських проектів АПК з урахуванням екологічної безпеки і охорони навколишнього середовища. Стимулювання впровадження природоохоронних і ресурсозберігаючих технологій. 5. Оголошення агропромислового виробництва основою відродження економіки України. Виховання шанобливого ставлення до людей, зайнятих сільськогосподарською працею, піднесення престижу селянської праці в державі. Соціальна політика – передбачає створення реальних передумов забезпечення права на працю, безплатну освіту і медичне обслуговування, на достатню для проживання пенсію, стипендію. Джерелом надійності та далекоглядності соціальної політики і захисту громадян є стабільна економіка, збільшення кількості робочих місць, зростання продуктивності та оплати праці. Буде забезпечено контроль за законодавчо встановлюваною часткою заробітної плати в собівартості продукції. Держава фінансує не допомогу з безробіття, а робочі місця, бере на себе забезпечення гарантованих обсягів соціального захисту всіх: працюючих і непрацевлаштованих, здорових і хворих, молодих і старих, чоловіків і жінок. Для працюючих у сфері матеріального виробництва ці гарантії зводяться до однакової оплати праці за однакову роботу, до створення умов, що сприяють проявам ініціативності, самостійності працівників, поєднання їх праці з власністю і управлінням, звільненню праці від експлуатації. СПУ визнає профспілки головними виразниками соціально-економічних інтересів найманих трудівників і сприятиме зміцненню їх ролі в системі виробничих і суспільних відносин. У співпраці з творчими спілками, науково-технічними товариствами, науковими колективами народно-демократична держава захищає інтереси інтелігенції, домагається підвищення соціального статусу і оцінки інтелектуальної праці, в багатьох випадках вищої за ефективністю і рангом від управлінської та адміністративної. У народно-демократичній державі забезпечується гідна оплата і високе суспільне визнання праці вчителів і лікарів, учених, технічної інтелігенції, діячів літератури і мистецтва, осіб, зайнятих на державній службі і в сферах культури, соціального управління, військовослужбовців, працівників правоохоронних органів. Разом з жіночими організаціями держава сприяє створенню умов, які забезпечують жінкам свободу вибору, що дає можливість реалізувати себе в сім''ї без небезпеки дискримінації в матеріальному відношенні, професійній і громадській діяльності, в структурах влади на всіх рівнях. Ставлення держави до жінки – джерела життя, добробуту і стабільності суспільства – критерій демократичності і прогресу суспільства. Державна політика орієнтується на підвищення статусу сім''ї в суспільстві, престижу батьківства, створення сприятливих економічних, соціальних і морально-етичних умов для виховання дітей. Спільно з молодіжними організаціями розробляється і здійснюється ефективна державна молодіжна політика. Вона захищає в усіх інститутах влади і управління інтереси молодих робітників, селян, студентів і учнів, військовослужбовців. Це передбачає забезпечення рівних прав молодих людей, передусім на освіту, роботу, житло, підтримку сім''ї, на інші умови, що формують особисті життєві перспективи молодої людини. Держава і суспільство забезпечують баланс молодіжних запитів, що формуються не лише під впливом реальних життєвих проблем, а й під кон''юнктурним впливом індустрії розваг, мас-медіа, ідеології влади, які призводять до деформації ціннісних орієнтирів молоді, до переважання індивідуалістичних запитів над суспільними. Буде переглянуто всю систему соціального захисту літніх людей. Крім надійного пенсійного забезпечення, вони отримають права на самостійну адаптацію до нових умов життя, комбінуючи заробіток і пенсію, участь у суспільних, сімейних справах з відпочинком, що забезпечить їм більш спокійну і гідну старість. Держава відновить статус ветеранів війни і праці, створить у суспільстві атмосферу уваги і поваги до них, розвиватиме соціальні служби, покликані піклуватися про здоров''я і побут ветеранів. Держава спільно з благодійними товариствами і фондами домагається ефективного захисту найвразливіших верств населення: дітей з малозабезпечених сімей та дітей, які не мають батьків, самотніх жінок з дітьми, інвалідів – для того щоб у них були нормальні життєві умови і можливість робити посильний внесок у суспільні справи. Будуть спрощені процедури забезпечення соціальних прав хворих та інвалідів, їх соціальної реабілітації. У народно-демократичній державі такі люди мають відчувати себе повноцінними громадянами. У центрі уваги держави перебуватимуть проблеми житла та сфери послуг, забезпечення широкого доступу різних груп населення до кредитів, виробництва споживчих товарів. Гарантуватимуться пільги для працюючих інвалідів, жінок з дітьми, допомога тим, хто тривалий час не працює. Державно-правова політика – передбачає пріоритетний характер проведення державно-правової реформи, яка включає здійснення адміністративної, парламентської, муніципальної і судової реформ. Метою їх є затвердження законності і посилення ефективності діяльності державних органів задля захисту інтересів громадян, а також законодавче гарантування безпосередньої демократії шляхом участі народу у формуванні всіх структур державної влади, особливо органів місцевого самоврядування, забезпечення підконтрольності органів влади. Національна і духовна політика – враховує, що суспільство – це єдність соціального, економічного, політичного, релігійного, культурного, етнічного та іншого розмаїття. Абсолютизація і переважання будь-яких з цих форм за рахунок інших, як і інтересів будь-яких груп населення на шкоду іншим, є неприпустимими і небезпечними. Держава в особі оновлених структур влади забезпечує пріоритет прав людини незалежно від етнічної і расової належності, місця проживання і мови спілкування. Одним з невід''ємних прав людини є право вільного використання рідної мови. На території України немає об''єктивних причин для мовних проблем. Не можна допускати волюнтаристської практики кампаній штучної русифікації та українізації, які завжди вносили у суспільство напруженість і протистояння. Питання, які виникають у цій сфері, мають вирішуватися в законодавчому порядку. На всій території України, у всіх проявах людського життя статус офіційних, з однаковим їх використанням, мають українська та російська мови. Українська мова використовується як державна. Шкільні програми мають передбачати, а держава створює необхідні умови, щоб кожний житель України міг знати і вільно спілкуватися державною, своєю рідною та однією з іноземних мов. Здійснюється захист, вільний розвиток, урахування інтересів і взаємозбагачення всіх етнічних груп і культур нації. Гарантується державний захист від проявів дискримінації і переслідування на національному ґрунті, запобігання спробам надати виняткову роль окремим етносам і проявам ненависті до представників інших націй і народів. Дотримується свобода совісті, повага до почуттів віруючих і атеїстів. Не допускається використання релігії в політичних цілях, для розпалювання міжнаціональних конфліктів, світоглядної нетерпимості, ворожнечі та ненависті між прихильниками різних конфесій, а також між віруючими і атеїстами. Підтримуються канонічні і традиційні конфесії, стримується поширення агресивних і модерністських сект. Партія керується конституційною нормою про те, що церква відділена від держави, школа – від церкви. Співпраця держави і церкви має місце тією мірою, якою віруючі, будучи громадянами держави, підпорядковані її законам і потребують її захисту та підтримки для задоволення своїх релігійних потреб. Гуманітарна політика – базується на єдності загальнолюдських, соціальних і національних цінностей, в основу яких покладено ідеї справедливості, добра, взаємодопомоги і патріотизму. В Україні утверджуються як корінні життєво важливі цінності: освіченість, моральність, духовність, забезпечення захисту і примноження культурної спадщини. Здійснюється державне фінансування установ культури, поєднання навчання, виховання і праці, відновлення мережі безплатної освіти, в тому числі вищої, професійної перепідготовки і підвищення кваліфікації. Відродження і захист почуття гідності народу, його мови, історичних традицій і національної гордості мають сприяти духовному об''єднанню народу України. Держава – проти засилля закордонної маскультури, кон''юнктурної кінопродукції, спотворення і очорнення історії, нищення пам''яток історії і культури, в тому числі на догоду політичній кон''юнктурі. На принципах гуманізму і демократії має бути визнана свобода літературної та художньої творчості. Забезпечення рівних соціальних можливостей жінок і чоловіків (гендерна політика). Гендерна політика передбачає усунення дискримінації за статтю, розглядається як важлива складова частина боротьби за визнання і повагу прав людини, взаєморозуміння в суспільстві. Вона передбачає здійснення системи заходів, спрямованих на створення рівних можливостей у політичній, діловій, соціальній та інших сферах для жінок і чоловіків. Вирішальною передумовою вдосконалення гендерних відносин є успішний розвиток у країні економіки і соціальної сфери, забезпечення рівного для жінок і чоловіків доступу до роботи, економічних ресурсів, належних умов життя, включаючи житло, екологічну безпеку, якісну освіту, охорону здоров''я тощо. Істотним чинником вирішення гендерних проблем буде вдосконалення законодавства, а також усунення розбіжностей між задекларованими у Конституції України правами чоловіків та жінок і реальністю. Усе це буде здійснюватись з врахуванням успіхів інших країн, досвіду міжнародного гендерного руху. Молодіжна політика – враховує, що молодь є рушійною силою соціального, економічного і технологічного прогресу України. В умовах перехідного періоду необхідною є державна підтримка молодого покоління: безплатна вища освіта, державне пільгове кредитування будівництва і реконструкції житла для молодих сімей, а також придбання товарів тривалого користування, просування молоді до представницьких органів влади, розвиток молодіжного підприємництва. В умовах народно-демократичної держави діють гарантії отримання роботи молоддю, надання учням шкіл, ПТУ і студентам вузів пільгового проїзду в транспорті, встановлюються стипендії, не нижчі від реального прожиткового мінімуму, створюються умови для зміцнення статусу молодих викладачів і педагогів. Відновлюється і розвивається система підліткових, юнацьких клубів, гуртків, секцій, нетрадиційних форм відпочинку і літнього оздоровлення підлітків і молоді. Актуальним є виховання в молодіжному середовищі поваги до старшого покоління. Оборонна політика – розглядається як складова частина політики національної безпеки України, покликаної гарантувати громадянам держави святе право на життя, забезпечення інших передбачених Конституцією прав і свобод. Вона розрахована на підтримку надійної обороноздатності держави; передусім орієнтується на втілення у життя оборонної доктрини, яка включає взаємопов''язаний комплекс оборонних, політичних, економічних, військово-технічних та екологічних заходів. Щодо армії оборонна політика передбачає: реформування Збройних Сил України відповідно до принципу оборонної достатності, перехід до формування армії і флоту на основі поєднання професійної військової служби з військовим обов''язком; соціальну і правову захищеність військовослужбовців і членів їхніх сімей, осіб, звільнених з дійсної військової служби у запас чи відставку; можливість альтернативної служби; недопущення створення антиконституційних озброєних формувань; патріотичне виховання громадян; виробництво і вдосконалення озброєнь, у кількісному і якісному відношенні необхідних для підтримання боєготовності військ, для відсічі будь-якої агресії проти України; зміцнення авторитету армії, традиційної поваги до захисників Батьківщини, дбайливе збереження всього необхідного для зміцнення безпеки і оборони. Зовнішня політика – засновується на солідарності з усіма демократичними силами, які поділяють принципи соціальної справедливості, демократії, гуманізму і зацікавлені у конструктивному вирішенні глобальних проблем. Україна зберігає позаблоковий статус. СПУ вважає помилковим розширення військової організації НАТО на Схід, наполягаючи на підготовці і проведенні наради держав з питань безпеки і співробітництва в Європі. Україна бере участь у створенні багатосторонніх сил миру під патронатом ООН і ОБСЄ, підтримує ідею підвищення статусу загальноєвропейських структур, у тому числі для гарантування миру і безпеки. Забезпечуватиметься взаємовигідне широкомасштабне співробітництво України з усіма країнами. СПУ виступає за пріоритетні братерські відносини з Росією, Білоруссю та іншими сусідами, за консолідацію і захист слов’янства. СПУ відкидає політику перетворення України на колонію, вважає за необхідне будувати зовнішньоекономічні відносини за принципом взаємовигідності, залучаючи зовнішні інвестиції передусім на потреби технологічного оновлення власного виробництва. II. ДО ДЕМОКРАТИЧНОГО СОЦІАЛІЗМУ (програма-максимум) Демократичний соціалізм – мета Соціалістичної партії України. Демократичний соціалізм – це система суспільних відносин, що розвиваються, де на основі удосконалювання форм виробничого і економічного самоврядування, вивільнення від експлуатації праці забезпечується розкриття творчих сил людей і зростання добробуту народу. З моменту виникнення соціалістичної ідеї її представники шукали шляхи вирішення основного питання – подолання відчуження працюючої людини від власності, управління і розподілу результатів праці. Сформувалися два основні підходи до досягнення цієї мети: – знищення приватної власності на засоби виробництва. Спроба реалізації такого способу здійснювалася за роки соціалістичного будівництва в СРСР; – посилення демократичних засад в економіці і виробництві, соціалізація виробництва, розподілу і споживання. Цього напряму дотримуються соціалісти і соціал-демократи багатьох країн. Як засвідчила практика, ні перший, ні другий напрям у повному обсязі не вирішують проблему відчуження, не усувають найманого характеру праці. Вирішення цієї проблеми СПУ вбачає в урахуванні переваг обох напрямів та їх поєднанні зі збільшенням використання на виробництвах усіх форм власності самоврядних засад. Завдяки розвиткові останніх уже зараз у багатьох країнах неухильно збільшується частка суспільства, територіальних спільнот (громад), трудових колективів, окремих громадян у співволодінні засобами виробництва, майном, природними багатствами. У сфері виробництва все більше підприємств, організацій, господарств належать на правах власності своїм працівникам, стимулюючи їх зацікавленість в ефективності роботи і високій продуктивності праці. Усуспільнення засобів виробництва не означає у цьому разі їх одержавлення, а створює передумови звільнення праці. Двадцять перше століття принесе людству багато несподіваного. З''являться постінформаційні технології, відкриються нові обрії людських можливостей і світоглядних орієнтацій, виникнуть якісно нові методології і рішення, які сьогодні важко передбачити, але які внесуть докорінні зміни у спосіб життя людей, характер праці, систему відносин у всіх сферах життя. Іншим стане світ, інакшим – стиль життя. Не всі зміни матимуть лише позитивне значення. Але вже сьогодні можна назвати стрижневі соціальні цінності, які, розвиваючись, не тільки не втратять свого значення, а й знайдуть повне здійснення у перспективі – у суспільстві демократичного соціалізму. Це: народовладдя, соціальна справедливість, свобода, права людини, солідарність, патріотизм, звільнена праця і заснована на ній народна економіка, людина і громадянське суспільство, мир, громадянська злагода, екологічна безпека. СПУ вважає за необхідне уже тепер закладати підґрунтя цих цінностей, боротися за їх розвиток. 1. Народовладдя СПУ розглядає народовладдя як суверенітет народу, його верховенство щодо держави, право кожного громадянина брати участь у реальному вирішенні загальноважливих питань суспільного життя. Народовладдя – не тільки наявність демократичних інститутів (парламенту, виборчої системи, суду тощо), демократичних процедур (виборів, референдумів тощо) чи демократичних функцій (контролю, інформування населення тощо). Народовладдя – упорядкування і використання усіх цих засобів народом для забезпечення власних життєвих інтересів. За народовладдя законодавча, виконавча, судова влада – одночасно самостійні гілки влади і вияви різних функцій єдиної влади народу. СПУ розуміє народовладдя як гарантоване і природне закріплення за людиною прав на життя, на працю, на свободу і особисту недоторканність, на житло, на правову допомогу і судовий захист, на свободу думки, слова та інформації, на підприємницьку діяльність, на відпочинок, на охорону здоров''я і медичну допомогу, на освіту та інші конституційні права. Народовладдя у своєму вищому вияві – це влада не від імені народу, а влада самого народу. Сутнісною формою народовладдя є самоврядування, здійснюване у різних формах, не тільки в політичній, а й в економічній, виробничій, територіальній та суспільній сферах. Основою народовладдя є соціалізована (народна) економіка, реальна співвласність на засоби виробництва за участю людей в управлінні і розподілі результатів своєї праці, звільнення праці від дискримінації, сковуючих дій бюрократичної вертикалі. Така основа вперше повною мірою створюється за умов демократичного соціалізму. Для СПУ забезпечення народовладдя, розвитку нових його форм є постійним безперервно вирішуваним завданням. 2. Соціальна справедливість Справедливе суспільство у розумінні СПУ – це суспільство, всі можливості якого надаються для задоволення реальних потреб кожної людини. Соціальну справедливість за умов розвитку демократичного соціалізму СПУ розглядає як поєднання соціальної рівності – забезпечення кожного члена суспільства необхідним мінімумом соціальної захищеності – та індивідуальної відмінності, коли кожний має право особистими зусиллями істотно поліпшувати власний добробут і реалізовувати себе відповідно до принципу «від кожного – за здібностями, кожному – за працею». Кожному забезпечується право на повноцінне життя одночасно як рівноправному члену суспільства і як творцеві власного життя. Кожний має рівні права і можливості для задоволення своїх потреб, незалежно від походження, соціального і майнового становища. Справедливість несумісна з дискримінацією особистості, передбачає компенсацію за фізичну і соціальну нерівність. Вона не зводиться до формальної рівності. Діє також принцип урахування індивідуальних відмінностей: кожний, хто потрапив у важку життєву ситуацію, має право розраховувати на підтримку суспільства. СПУ передбачає такі можливості відповідно до принципу єдності законності і справедливості. 3. Свобода, солідарність, патріотизм Під свободою СПУ розуміє право людини на вибір і самовизначення в усіх сферах життя, яке обмежене тільки таким же правом інших людей і тому передбачає їхню взаємну відповідальність і узгодження інтересів. Джерелом і умовою свободи є звільнена від експлуатації праця. Реальна свобода – це не анархія і свавілля, а забезпечувана суспільством можливість громадян і організацій діяти у межах етичних принципів і закону згідно зі своїми цілями та інтересами, відсутність примусу, утисків та обмежень, які зв''язують таку діяльність. Свобода передбачає право критикувати норми суспільного і державного життя, пропонувати нові і домагатися їх прийняття. Будучи громадянином держави, жителем реґіону, міста, працівником підприємства, членом трудового колективу, партії, громадських організацій, рухів тощо, людина за умов розвитку демократичного соціалізму має право вільного (як і інші громадяни) використання можливостей, які надаються цими структурами і спільнотами для реалізації своїх потреб на всіх рівнях соціальної ієрархії. Солідарність СПУ розуміє як прийняття і дотримання принципу, відповідно з яким вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх, як партнерські рівноправні стосунки у досягненні спільних справедливих цілей. Солідарність – це співчуття до жертв несправедливості, взаємодопомога як умова виживання суспільства. Це співпраця на основі спільних інтересів з усіма демократичними силами як усередині країни, так і за її межами у їхньому протистоянні антинародним режимам, а також у боротьбі за права трудящих, проти будь-яких форм їх експлуатації. Патріотизм для СПУ – це любов до своєї країни, її історії, культури, народу, готовність відстояти її незалежність, праця в ім''я її блага. Це соціальна пам''ять, урахування спадкоємності поколінь та історії, усвідомлення відповідальності за її розвиток, необхідності працювати в ім''я поліпшення сьогодення і майбутнього. Партія вважає, що патріотизм несумісний із неприязню чи ненавистю до інших народів, націоналізмом і шовінізмом. Патріотизм – це почуття, яке не залежить від політичного устрою, пануючого режиму влади і подій, що відбуваються в країні. СПУ розглядає його як одну з найважливіших цінностей, що дають можливість народу, країні вижити у складних і важких історичних випробуваннях. Спираючись на це почуття як на міцний фундамент, СПУ діє в ім''я світлого майбутнього України. 4. Праця Експлуатація трудящих – несправедливе, примусове, часто юридично узаконене привласнення результатів їхньої праці – це прокляття, яке у різних формах супроводжує їх з епохи рабовласництва. У сучасному світі масова експлуатація робітників закладена у найманій формі праці. Змінити характер виробничих відносин у напрямі подолання найманства – ключове завдання соціалістів. Саме звільнення праці від найманої форми є ознакою переходу суспільства до соціалістичного розвитку. Активні тенденції, що мають сьогодні місце в капіталістичному виробництві, спрямовані на соціалізацію праці, підвищення її мотивації і продуктивності, свідчать, що відносини найманства вступають у суперечність з об''єктивними потребами розвитку сучасного виробництва, підривають підвалини капіталістичних відносин. Наростання цих тенденцій підтверджує потребу системи нових виробничих відносин, які реалізуються в умовах демократичного соціалізму. Звільнення праці відбувається в двох головних формах: у вигляді соціалізації (усуспільнення насправді) форм власності (прикладом є народні підприємства – кооперативи, орендовані трудовими колективами підприємства тощо) і соціалізації трудових відносин на підприємствах усіх форм власності і в усіх сферах суспільного життя. Відносини вільної від найманої форми праці найбільше проявляються в народних підприємствах. Вони базуються на таких основних принципах: – рівноправних партнерських відносин (за правилом: одна людина – один голос); – справедливості (весь доход, за винятком відсотків по кредитах банків, податків та інших платежів до бюджету, а також витрат на підтримку і розширення виробництва та інших необхідних відрахувань розподіляється між ними відповідно до кількості і якості праці кожного); – єдності інтересів (правило взаємовизначення індивідуальних доходів працівників в єдиній системі пропорцій); – узгодженості рішень (максимальне використання консенсусу при прийнятті суспільно значущих рішень – при визначенні системи пропорцій доходів працівників, при затвердженні частки доходу, яка йде на розширення виробництва, при обговоренні можливості входження підприємства до складу асоціацій, корпорацій, концернів тощо); – «прозорості» управлінських і фінансових операцій для працівників підприємства; – участі працівника у співволодінні підприємством у тій його частці, яка забезпечена працею цього працівника; – обрання чи запрошення адміністрації і договірних відносин працівників з адміністрацією на основі зазначених вище принципів. Загалом перехід від найманої до вільної праці означає перехід від найму працівника адміністрацією чи власником підприємства до ситуації входження працівника у партнерські відносини з самоврядним колективом. Внаслідок цього не тільки підприємство знаходить потрібного йому працівника, а й працівник знаходить можливість використати матеріальні, управлінські та інші ресурси підприємства як для отримання справедливо визначеного доходу (за його безпосередньою участю), так і для своєї творчої самореалізації. У загальному випадку звільнена від експлуатації праця – це ключовий елемент системи нових виробничих відносин, які відповідають високому рівню розвитку продуктивних сил, це створення максимальних умов для забезпечення особистої зацікавленості працівника, реалізації його творчого потенціалу, це єдність мети працівника і колективу. 5. Економіка Економіка, що базується на звільненій праці, є народною економікою. Становлення і розвиток народної економіки передбачає розвиток і чисельне збільшення підприємств, вільних від найманої форми експлуатації, – народних підприємств. Ними можуть бути підприємства різних форм власності, якщо вони працюють на засадах самоврядування, вільної від експлуатації праці. Переваги народних підприємств над іншими типами підприємств полягають передусім у тому, що їхньою активною рушійною силою стають інтереси всіх працівників, зумовлені справедливим розподілом доходу між членами трудового колективу, участю їх у цьому розподілі і в управлінні, колективістськими засадами в організації виробництва, духовною спільністю людей. Спільно з державними підприємствами народні підприємства є фундаментом економічної системи суспільства демократичного соціалізму. Окрім них, ця система включає також підприємства приватної власності, які є її повноцінним і рівноправним компонентом. Оптимізація структури економіки визначатиметься в конкурентній боротьбі з урахуванням рівня ефективності виробництва. Налагодження народної економіки передбачає свідомі і цілеспрямовані дії з боку держави. Організаційне оформлення системи народної економіки проводиться: – передачею власності на засоби виробництва фактично і юридично трудящим; – стимулюванням створення народних підприємств; – створенням умов для розвитку відносин самоврядування у трудових колективах; – наданням державного сприяння всебічному розвиткові особистості працівників, органічному залученню їх творчого потенціалу у трудовий процес; – забезпеченням свободи діяльності народних підприємств без втручання у їхні виробничі справи держави; – створенням умов для ефективної дії ринково-конкурентних і договірних механізмів між підприємствами; – здійсненням на основі аналізу балансів регулюючої функції держави в економічній сфері; – використанням, як правило, економічних методів державного впливу на виробничі процеси (за винятком надзвичайних ситуацій і окремих спеціалізованих видів виробництв). Народна економіка передбачає створення стабільної і високоефективної системи економічних і моральних стимулів до праці на всіх рівнях економічної ієрархії, раціонально поєднуючи індивідуальні, колективні та суспільні інтереси. 6. Людина і громадянське суспільство Умови демократичного соціалізму передбачають значне посилення ролі суспільної, економічної, культурно-духовної та іншої неполітичної активності людей – розвиток громадянського суспільства. Громадянське суспільство – сфера індивідуальних інтересів громадян, пов''язана з недержавними відносинами, вільною самореалізацією індивідів, асоціацій та організацій, які добровільно сформувалися і захищені законом від безпосереднього втручання і довільної реґламентації з боку органів державної влади. Громадянське суспільство – своєрідна противага державі. У громадянському суспільстві гарантується рівність людей як суб''єктів права, їхня юридична свобода, утверджується насправді пріоритет прав людини. Держава і громадянин пов''язані взаємною відповідальністю за верховенство демократично ухвалених законів, за долю країни. Людина захищена від перевищення державою своїх повноважень, має місце регулювання доцільної кількості владних структур і змісту їх діяльності. У громадянському суспільстві держава використовується як засіб забезпечення повного самовираження особистості. З сили, що стоїть над суспільством, держава стає його координуючим, обслуговуючим органом. Кожному гарантується свобода вибору своєї діяльності. Держава допомагає громадянам, підприємствам і об''єднанням справлятися з швидкими змінами у суспільстві, бореться зі злочинністю, залишає за собою вирішення таких завдань, як забезпечення політики інновацій та інвестицій, організація кредитування, розвиток системи навчання кадрів, доступу працівників до необхідної виробничої, економічної та іншої інформації. Народ через свій найвищий представницький орган визначає стратегію суспільного розвитку, а держава відповідає за вирішення загальнонаціональних завдань, визначення пріоритетних напрямів економіки і концентрує на них відповідні кошти шляхом створення державних, муніципальних та інших інвестиційних фондів. Вона відповідає також за обґрунтованість спеціальних податків, пільг, інвестицій, стежить за оптимальним поєднанням мікроекономічної динамічності і макроекономічної стабільності. В умовах громадянського суспільства важлива роль відводиться збільшенню вільного часу, який кожний може присвятити сім''ї, освіті, створенню і засвоєнню культурних цінностей, громадській діяльності, участі в управлінні справами суспільства, розвитку особистості. 7. Мир і громадянська злагода Мир – не тільки відсутність війни. Це вирішення соціальних та інших проблем ненасильницькими методами. СПУ виходить з того, що здебільшого найефективніший спосіб вирішення суперечностей лежить не на шляху перемог і поразок, пов''язаних зі знищенням суперника, а в пошуку рішень, які враховують інтереси кожної сторони. СПУ розглядає мир не як крихку тимчасову рівновагу між періодами конфліктів, а як стабільне збереження соціальної цілісності, як обов’язкову умову узгодження окремих інтересів з метою забезпечення стійкого розвитку суспільства та окремих його членів. Стійкий мир передбачає громадянську злагоду – діяльність громадян, засновану на узгодженні поглядів і орієнтацій, яка несумісна з приниженням людської гідності, створенням атмосфери ненависті і помсти. Громадянська злагода є результатом складного компромісу інтересів численних суб''єктів суспільства. Пошук шляхів забезпечення громадянської злагоди в Україні та її практичне втілення СПУ розглядає як своє важливе завдання. 8. Екологічна політика Екологічна політика спрямована на забезпечення необхідних природоохоронних заходів і екологічної безпеки. Після такої глобальної екологічної катастрофи, як Чорнобиль, екологічна безпека тим більше стала невід''ємною цінністю життя суспільства і органічно пов''язана з системою цінностей демократичного соціалізму. В Україні екологічна ситуація трансформується в надзвичайну соціальну проблему. Її розв''язання повинно посісти чільне місце в діяльності держави і всіх структур суспільства. Екологічна безпека не визнає державних і політичних кордонів. Її забезпечення вимагає капіталовкладень у власній країні та ефективного співробітництва з іншими країнами відповідно до загального принципу: «Роби так, аби твої дії були у злагоді з повноцінним продовженням людського життя на Землі». СПУ вважає, що в народному господарстві екологічна політика має стати невід''ємною частиною економічної і науково-технічної політики. Її головна орієнтація – економіка стабільного розвитку, за якої виробнича діяльність не руйнує середовище проживання. У промисловості – це всебічне впровадження маловідходних технологій, розробка і впровадження екологічно безпечних джерел і способів отримання енергії. У сільському господарстві – переорієнтація землеробства на адаптивні системи – подальша індустріалізація з використанням досягнень генної інженерії і повної утилізації відходів. У будівництві і комунальному господарстві – екологічна особливість території має стати провідним фактором містобудування. СПУ виступає за збереження і збільшення ландшафтного і біологічного розмаїття в Україні, за обмеження і подальшу заборону обслуговування іноземного капіталу шкідливими виробництвами, розташованими на території України. Ландшафт і природні ресурси не можуть бути товаром, а ідеологія «ринкового регулювання» у сфері природокористування не має перспективи. Важливу роль мають відігравати неурядові, громадські організації, зацікавлені групи громадян у розгляді, експертизі та контролі за реалізацією проектів, здійснення яких може негативно вплинути на довкілля. Екологічне виховання розглядається як один з найважливіших пріоритетів екологічної політики. *** За сучасних умов реалізація соціалістичної ідеї здійснюється в руслі формування нової світової цивілізації. Процеси глобалізації прискорюють процес усуспільнення праці. Зростання ролі знань і особистості працівника у виробництві, розвиток процесів самоврядування неминуче ведуть до демократичного соціалізму. На цьому шляху відкриваються сприятливі можливості для поєднання економічної ефективності і соціальної справедливості, зростання добробуту людей, підвищення якості їхнього життя, примноження багатств культури. Ці можливості ще не стали дійсністю. Реальний світ насичений конфліктами і несправедливістю, позбутися яких непросто. Не можна чекати, що це станеться само по собі. Криза світової системи командно-бюрократичного соціалізму створила нову ситуацію в світі. Однак жодним чином не позбавила сучасний, вже значно інтегрований капіталістичний світ від суперечностей, які посилюються. Тенденція руху до демократичного соціалізму, яка окреслилася у світі, хоч і нерівномірно, суперечливо, об''єктивно, а також під впливом політичних сил соціалістичної орієнтації пробиває собі шлях. Демократичний соціалізм і прогрес – такі орієнтири Соціалістичної партії України. Ми переконані, що вони відповідають інтересам українського народу і загальносвітовим тенденціям. Майбутнє за суспільством, у якому вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх. Дії Соціалістичної партії України базуються на врахуванні широкої історичної практики, на сучасній теоретичній думці, спираються на масову соціальну основу. Партія сприяє консолідації людей у спільній боротьбі за справедливе і гуманне суспільство. Досягнення цієї мети залежить від нашої активності, наполегливості та віри в перемогу. |
Партия регионов(35,3%)
Экзит-полл центра социологических и политологических исследований "Социовымир"
Экзит-полл TNS Ukraine
Экзит-полл PBS и Public Strategies (США)
Новости
22 октября, 2007 | 08:04
Магера: Оспаривающие результаты выборов затягивают судебный процесс 19 октября, 2007 | 12:44
БЮТ: Все иски к ЦИК написаны «под копирку» 15 октября, 2007 | 17:51
Ставнийчук надеется, что все члены ЦИК согласятся с результатами выборов 15 октября, 2007 | 16:36
В ЦИК объявили перерыв 15 октября, 2007 | 15:55
ЦИК сообщит окончательные результаты только к вечеру 15 октября, 2007 | 15:04
ЦИК объявила итоги голосования в заграничном округе 15 октября, 2007 | 11:35
ЦИК не видит препятствий для оглашения результатов выборов 13 октября, 2007 | 09:07
ЦИК приняла 21 «уточненный» протокол 11 октября, 2007 | 19:04
ЦИК приняла к рассмотрению 22 «уточненных» протокола 11 октября, 2007 | 14:47
Тейлор поздравил украинцев с «приличными» выборами 11 октября, 2007 | 08:44
ЦИК обязала 16 ОИК уточнить протоколы 11 октября, 2007 | 08:07
МВД: Милиция не влияла на ход и результаты выборов 10 октября, 2007 | 13:02
Археологи обнаружили древнейшую стену на Ближнем Востоке (ФОТО) 10 октября, 2007 | 08:57
Партия регионов ведет консультации по созданию коалиции 09 октября, 2007 | 12:30
В ЦИК поступил последний протокол ОИК 09 октября, 2007 | 11:42
ЦИК получила все протоколы из заграничного округа 08 октября, 2007 | 11:38
Официальные результаты выборов объявят не ранее 14 октября 08 октября, 2007 | 10:15
Власть за неделю: «Мы считаем, таем, таем…» 08 октября, 2007 | 07:02
Коммунисты готовы работать под руководством Тимошенко 06 октября, 2007 | 12:45
ЦИК уже обработала 210 протоколов окружкомов 06 октября, 2007 | 10:05
БЮТ и ПР не будут оспаривать результаты выборов 06 октября, 2007 | 09:18
ЦИК: Объявление окончательных итогов выборов может затянуться 05 октября, 2007 | 19:26
Федун: Выборы в Киевской области фальсифицированы в пользу БЮТ 05 октября, 2007 | 18:25
Симферополь обещает к восьми вечера передать протоколы в ЦИК 05 октября, 2007 | 17:52
Мороз не собирается оспаривать результаты выборов 05 октября, 2007 | 17:29
Ющенко устроил Луценко тест? 05 октября, 2007 | 17:21
ЦИК обработала 99,99% протоколов 05 октября, 2007 | 14:22
ЦИК рассчитывает получить протоколы на протяжении дня 05 октября, 2007 | 13:26
ЦИК все еще ждет протоколы из Симферополя 05 октября, 2007 | 11:20
ЦИК начала работу после ночного перерыва 05 октября, 2007 | 11:08
БЮТ согласен провести переговоры с ПР 05 октября, 2007 | 09:53
Во Львове горели коробки с бюллетенями 05 октября, 2007 | 09:12
ЦИК осталось обработать две сотых протоколов 05 октября, 2007 | 08:29
ЦИК ждет протоколы с Симферополя 04 октября, 2007 | 18:41
ЦИК обработала 99,97% |
|
|
|
|
Редакция:mail@for-ua.com Редакция может не разделять точку зрения авторов статей и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет. При полной или частичной перепечатке материалов сайта ссылка на http://for-ua.com обязательна 2008©forUm |
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентство "Iнтерфакс-Україна", в каком-либо виде СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО |
